Як нам розвивати лісове господарювання

001Зараз багато розмов навколо реформи лісової галузі. На жаль, в реальності це реформи задля реформ, а не з метою покращення справ у лісовому господарюванні. В нинішній їх концепції за основу взято польський орієнтир у реформуванні лісової галузі.

Розглянемо, в чому саме полягає ефективність польського досвіду управління лісами. Тут необхідно виділити два ключових аспекти:

  • внутрішній лісогосподарський (ведення власне лісового господарства);
  • навколо лісівничий, пов’язаний з переробкою деревини та іншими суміжними галузями.

Внутрішній лісогосподарський сегмент лісового господарювання України всебічно відпрацьований українськими лісівниками з урахуванням польського досвіду. На сьогодні вже впроваджені за польським прикладом реформи є ефективними, про що красномовно свідчать темпи зростання виробництва та заробітної плати навіть в умовах кризи. Інша справа, які кроки поки ще не впроваджені.

Напрям реформ є, всі учасники процесу розуміють, що треба робити, але віз ще й досі на місці. Найголовніше: через відсутність політичної волі людей, які повинні приймати рішення. Реформи в лісогосподарському напрямі просто треба опановувати і виконувати. Потрібний всього-на-всього нормальний, як сьогодні модно казати «технократичний», керівник, що є патріотом лісової галузі. Такий професіонал обов’язково має усвідомлювати проблеми лісового господарства, володіти управлінськими навичками самостійного керівництва, вертикально-інтегрованими виробничими системами загальнодержавного рівня, мусить мати сміливість брати на себе відповідальність і готовий взятися та організувати цю роботу до рівня самопідтримуваної системи.

А ось довколалісівничі аспекти розвитку лісової політики потребують нових підходів і глибокого як організаційного, так і фінансового та технологічного опрацювання.

Саме про ці аспекти йтиметься далі.

РЕСУРСНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЛІСУ

Маючи порівняний з Україною лісоресурсний, людський та геоекономічний потенціал, Польща, експортує тільки меблів власного виробництва на €12 млрд. При цьому щороку Польща імпортує близько 1 000 000 м3 круглого лісу.

Окрім експорту, внутрішній ринок Польщі споживає меблів польського виробництва ще на €2–3 млрд.

Якщо до цього додати обсяги виробництва деревної продукції для будівельних потреб, целюлозно-паперової промисловості, лісохімію та деревну енергетику разом з деревною електрогенерацією, то деревопереробний ВВП Польщі сягає €20–22 млрд!

Повертаємось до України. Всього ми виробляємо меблів на €650–700 млрд. При цьому до прийняття закону про обмеження експорту круглого лісу тільки підприємства Держлісагентства експортували близько 4 100 000 м3 круглого лісу (тобто сировини) щороку.

Така статистика свідчить про одне – Україна є фактично лісовою сировинною колонією!

Можна ще якось зрозуміти відставання України в електроніці, набагато складніше погодитися з відставанням в автомобілебудуванні, за наявності космічних і авіаційних технологій, але таке разюче відставання у технологічно доступному для України секторі, як деревообробка та виробництво меблів, – це економічний та екологічний злочин.

Лісова ресурсна політика держави повинна бути спрямована не у лісову галузь (як зрубати та продати ліс і поділити гроші), а назовні. Це означає створити на постійній довготривалій основі зрозумілі, надійні і гарантовані у часі сировинні передумови для розвитку галузей глибокої переробки та комплексного використання деревини, а саме:

  • виробництва дереопохідних плит (фанера, ДСП, ДВП, ОСП);
  • виробництва меблів;
  • виробництва паперу і картону (в т.ч. паперової упаковки, зокрема упаковки для напоїв, замість екологічно небезпечного пластику);
  • глибокої хімічної переробки деревини, органічних екологічно безпечних розчинників для лакофарбової промисловості та органічних конструктивних матеріалів для заміни пластмас;
  • будівельних виробів з деревини (покрівельні конструкції, вікна, двері, підлога, паркет);
  • дерев’яних котеджів різних типів і конструкцій тощо.

А всю неділову деревину та відходи дерево переробки слід використовувати як відновлюване біопаливо, замінюючи в такий спосіб (за теплотворною здатністю) близько 3 млрд м3 природного газу щороку.

Таким чином, валовий продукт деревообробної галузі в Україні (за аналогію з тією ж таки Польщею) повинен становити не менше €15–17 млрд або 450-500 млрд грн на рік. При цьому близько половини із зазначеної суми – 230-250 млрд грн – це надходження у зведений бюджет та Пенсійний фонд, а близько 30% (150–170 млрд грн) – заробітна плата українців.

Тільки така лісова політика і така спрямованість та стратегія реформування лісової галузі, будуть корисними і ефективними для України і українців (а не лише для лісівників та лісової галузі) і підтримані суспільством.

А у Польщі вищезазначені €12 млрд меблевого експорту здійснюють, вдумаймося, близько 23 тис. польських меблевих підприємств. Зрозуміло будь-кому, що передусім завдяки відкритості і вільному доступу до сировини та кредитних ресурсів. Решту робить приватна підприємницька ініціатива та вільна, а не нав’язана конкуренцією.

23 тис. підприємств! А в Україні комусь спала на думку ідея зробити з лісу, окрім реальної природної монополії, від якої нікуди не дітися, ще й економічну монополію у вигляді одного всеукраїнського лісгоспу-монстра – лісової компанії.

Мусимо усвідомити, що «лісовий бізнес» – це не кран на газовій чи нафтовій трубі, не рубильник на електролінії, який можна легко відкрити, перекрити чи вимкнути. Ліс – це важка щоденна праця величезної кількості працівників та колективів, якими необхідно керувати в реальному часі, та реагувати на швидкі постійно змінні фактори впливу (щоденно оперативно приймаючи десятки управлінських рішень безпосередньо на місцях).

Трохи важко уявити, як з одного київського офісу та одного банківського рахунка можна було б (тільки «було б», бо реально цього злочину ми не допустимо за жодних умов), забезпечити щоденні закупівлі та прийняття повсякденних виробничо-господарських рішень всіх лісгоспів України, а це 423 юридичні особи (кожна з них щодня робить 15–20 банківських операцій).

Такій компанії необхідно забезпечити постачання і відпуск сировини для майбутніх 23 тис. деревообробних підприємств (орієнтуємося на Польщу), виписати всім рахунки на оплату за лісопродукцію та товарно-супровідні документи, заактувати та оплатити виконані роботи по лісозаготівлях тощо.

Державний орган управління лісами на те і Державний, що повинен думати не тільки про себе, свої прибутки, а про всю, в тому числі приватну, деревопереробну та лісову економіку держави.

Причому насамперед йдеться саме про приватну деревопереробку: як малу (першочергово), так і велику.

ЗАЛУЧЕННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД ЛІСОВИХ ТЕРИТОРІЙ ДО УПРАВЛІННЯ ЛІСАМИ

Супроводжуючи в поїздці «в народ» високого київського гостя, довелося почути в лісовій глибинці таку геніальну фразу, сказану одним із місцевих керівників: «В лісі легко дихати, але важко жити». Це була відповідь столичному чиновнику після його репліки, що тут, в лісі, аж дихається легше. В сказаному місцевим керівником – вся сутність життя і роботи працівників лісу.

Тому державна політика пріоритетного розвитку територіальних громад лісових територій потребує особливо виваженого підходу.

Для тих, хто живе в лісовій територіальній громаді, немає іншого предмета праці, крім лісу, і цим громадянам необхідно створити умови та можливість забезпечити собі гідний рівень життя легальною (і важкою) працею в лісі, глибокій переробці деревини, лісовій рекреації тощо. Необхідно законодавчо чи хоча б нормативно зобов’язати лісокористувачів забезпечувати сталий розвиток територіальних громад лісових територій, залучати їх до управління лісами шляхом пріоритетного доступу до лісових сировинних ресурсів. Ми повинні розуміти, що всі лісові багатства належать (принаймні повинні належати) тим, хто там живе. В цьому контексті найбільш відповідним Україні є досвід Австрії.

Австрійський метод реалізації деревини

Слід окремо зупинитися на порядку забезпечення сировиною малих переробників деревини лісових територій.

Зрозуміло, що більшість малих підприємств, розташованих у лісових територіальних громадах, приречені назавжди залишатися малими, зникати разом з відходом «від справ» своїх власників, створюватися заново молодими підприємцями. Але ці виробництва повинні жити і розвиватися, бо ніхто, окрім них, не дасть роботу мешканцям лісових територій.

Тому і забезпечення малих деревопереробних підприємств лісосировиною як єдиним доступним для них предметом праці повинно бути справді пріоритетним.

Розглянемо детальніше досвід Австрії.

Спочатку лісосировиною забезпечують усіх малих місцевих переробників, які розташовані в територіальних громадах на відповідній території і купують лісосировину тільки від одного лісокористувача (в нашому випадку – одного лісгоспу) в межах законодавчо визначеного максимального обсягу.

Чи це аукціон, чи прямі договори – не має принципового значення. Важливою є гарантія постійної можливості купівлі «предмета праці» місцевими малими переробниками.

Що не купили малі місцеві підприємства – виставляється на торги для тих, хто купує лісосировину від кількох лісгоспів в межах області. Що не купили середні підприємства обласного рівня, те виставляють на загальнодержавні торги. І тільки те, що ще залишилося не викупленим, – дозволено продавати на експорт.

Об’єктивно ця система для України є найкращою з огляду на те, що малі підприємства, доки вони малі, треба доглядати і підтримувати, а великі дадуть собі раду самі, адже їх конкурентоспроможність забезпечена доступом до нових технологій, фінансових ресурсів і світових ринків.

АГРАРНО СПРЯМОВАНИЙ СЕКТОР РОЗВИТКУ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРЮВАННЯ

Другим за економічним потенціалом внеском лісового господарювання у ВВП України як потужної аграрної держави повинен стати аграрно спрямований сектор розвитку лісового господарювання.

В Україні 70% території займають сільськогосподарські угіддя.

Екстенсивне використання землі призвело до небувалих ерозійних процесів. Щорічні втрати ґрунту становлять 600 млн т, гумусу – близько 20 млн т, води – 16 млрд. м3. Площа деградованих ґрунтів щорічно збільшується на 80 тис. га. Майже кожен третій гектар еродований, другий – дефляційно небезпечний, четвертий – кислий.

Щорічні втрати чистого доходу сільськогосподарського виробництва сягають майже $3 млрд.

Тут також немає потреби «винаходити велосипед». Полезахисні лісові смуги (далі – ПЗЛС) вже тривалий час застосовуються у всьому світі і показують високу агропромислову ефективність. Такі лісосмуги забезпечують одночасно і суховійний захист, і абсолютну сонцедоступність та вологоощадність ріллі, навіть розташованої на віддалі 1 м від лісосмуги.

Ці пірамідоподібні, щільні і вітронепроникні по всій висоті лісосмуги (по центру – високі дерева, з боків від них – нижчі; по краях – спочатку високі кущі, а біля самої ріллі – низькорослі кущові насадження), не спричиняють тіні над агрокультурами та не поширюють коріння дерев на орну землю, зберігаючи вологу та поживні речовини для посівів. Відомо, що правильно влаштовані лісосмуги в степу дають приріст урожаю 3–4 ц на гектарі.

Нинішній стан українських полезахисних лісових смуг, а це близько 446–500 га, м’яко кажучи, дуже далекий від ідеалу. Орієнтовно 25–28% з них реально втратили захисні властивості та завдають шкоди. Ще третина – «переросли» свої захисні властивості, стали вітропродувними та розлогими, і також втратили функціональність. Значна частина пошкоджена самовільними рубками, підпалами стерні тощо.

За оцінками Національної академії аграрних наук, недоотриманий прибуток від недосконалості ПЗЛС – близько $3,0 млрд. Тобто реконструкцію та посадку нових лісосмуг треба здійснювати невідкладно, і ніхто, крім лісівників, до цього ані організаційно, ані кадрово і технологічно не готовий.

Для виконання цієї надважливої місії потрібен дуже виважений і системний підхід. Це може бути, щонайменше, постанова КМУ за наявності політичної волі уряду на виконання зазначеної місії. Але в умовах України реально забезпечити її виконання може тільки «Національна програма відновлення та реконструкції агропромислових лісосмуг», затверджена постановою Верховної ради України з відповідним законодавчим та нормативним забезпеченням.

Важливим є питання транспортного доступу до полів. Сучасний розвиток великовантажного транспорту вимагає відповідної польової транспортної інфраструктури, яка дасть змогу автомобілям із загальною вагою 40 т доїхати до будь-якої точки поля для перевантаження на автомобіль зерна безпосередньо із бункера комбайна та завантаження на транспортні засоби овочів, фруктів, та іншої сільськогосподарської продукції.

Польові дороги найдоцільніше будувати вздовж лісосмуг.

По-перше, тут для них «не шкода» використовувати ріллю, бо затінена під деревами земля низьковрожайна, а вже через дорогу від лісосмуги – дає повноцінний урожай. По-друге, в цьому випадку дороги слугують найефективнішим протипожежним розривом. По-третє, організаційно і юридично будувати польові дороги простіше вздовж лісосмуг, бо ці землі не розпайовані і перебувають у державній власності (в більшості випадків у землях запасу, а по суті безгосподарні).

По-четверте, лісівники мають великий організаційний і технологічний досвід будівництва лісових доріг, які конструктивно і якісно дуже подібні до польових доріг. Зокрема, протягом 2007–2015 років без використання бюджетних коштів власними силами (господарським способом) та частково на умовах підряду лісгоспи проклали близько 5000 км високоякісних лісових доріг постійного користування. З них, незважаючи на кризу в економіці України, без бюджетного фінансування збудовано 703 км доріг у 2014 році та 738 км у 2015 році.

По-п’яте, лісогосподарський комплекс України – єдина розгалужена по всій країні вертикально інтегрована галузь народного господарства, яка ефективно діє, має єдиний центр управління і підрозділи в кожній області, кожному районі і майже кожному селі, тобто біля кожної лісосмуги.

Для України як світової агропромислової держави лісогосподарське питання – друге за економічним потенціалом і перше за політекономічною значимістю – повинно бути одним із головних на аграрно-лісовому «порядку денному».

 

ДЕРЕВНА ЕНЕРГЕТИКА

Третім за економічним потенціалом виробничим ресурсним сектором в лісовому господарюванні є деревна енергетика.

Знову орієнтуємося на Європу. ФРН щороку спалює для отримання енергії 52 млрд м3 деревної біомаси, заміщаючи деревиною 13,0 млрд м3 природного газу. Австрія спалює для цієї ж мети 22 млрд м3 деревини.

За своїм потенціалом і доступністю деревна енергетика є одним з найважливіших альтернативних джерел енергії для України. За теплотворним еквівалентом в Україні деревною біомасою можна замінити до 3,0 млрд. м3 природного газу щороку. Завдяки комплексному і раціональному використанню заготовленої деревини та організації заготівлі сухостійної, відпалої, пошкодженої хворобами та поваленої стихією деревини.

Окрім того, в процесі виробництва, транспортування біопалива та отримання з нього енергії різних видів, необхідно створити близько 35–40 тисяч нових робочих місць, а це податки та заробітна плата.

 

РОЗВИТОК ГАЛУЗЕВОГО МАШИНОБУДУВАННЯ

Окремим питанням у «ресурсному» секторі лісового господарювання необхідно виділити лісоінженерне, лісотранспортне, деревопереробне та лісоенергетичне машинобудування і пов’язане з цим технологічне забезпечення (з необхідним науковим та освітнім супроводом).

В сучасній економіці тільки високоефективні машини і технології здатні забезпечити конкурентоспроможність лісопереробної галузі, як, зрештою, і будь-якої іншої переробної галузі.

Державна політика мотивації та протекціонізму щодо лісового, деревопереробного та деревоенергетичного машинобудування набуває особливої ваги після заборони експорту необробленої деревини, яку необхідно переробити в Україні.

Враховуючи ефект мультиплікатора, вага лісового машинобудівного питання – це мільярди євро у ВВП та надходження у бюджет.

Екологоекономічні аспекти концентрації лісопереробного виробництва

Окремої уваги потребує ситуація з будівництвом великих лісопиляльних підприємств з обсягами переробки деревини до 1,0 млн м3 лісу на рік в одному місці.

З точки зору чистої економіки доцільність будівництва великих лісопиляльних заводів не підлягає сумніву, тим більше критиці.

Але є кілька потенційних соціальних та екологічних проблем, які виникнуть у випадку їхнього будівництва в Україні.

Зокрема на сьогодні відомо про наміри будівництва в Коломийському районі Івано-франківської області лісопиляльного заводу потужністю переробки 1,0 млн м3 деревини щороку.

Проект передбачає постачання половника з чотирьох Карпатських областей – Івано-Франківської, Закарпатської, Львівської та Чернівецької.

На перший погляд, чудово: велика іноземна інвестиція, сучасні технології, найвища якість та продуктивність праці, глибока комплексна переробка всієї деревини та біомаси з неї, в тому числі кори і тирси-.

І вся робота – на експорт. За валюту! З офіційними податками тощо.

Водночас при введенні в дію таких гігантів виникнуть певні проблеми.

По-перше, в Карпатах (та й по всій Україні ще більше) залишаться без роботи (без сировини) більше двох тисяч малих підприємств – переробників деревини, а це десятки тисяч робочих місць в депресивних гірських лісових регіонах, де іншої роботи, крім переробки лісу, на сучасному етапі немає.

Відповідно – і стрімке зменшення платежів у місцеві бюджети. Тобто туди, де виростає це сировинне лісове багатство, яке повинно передусім служити інтересам місцевих громад лісових територій.

Тут необхідно відзначити, що вже в сучасних умовах ці малі лісопереробні підприємства забезпечують достатню «експортну якість» пиломатеріалів і справді комплексне використання деревини.

Держава і ми, лісівники мусимо усвідомити, що нині рівень глибини переробки навіть саморобних пилорам – це обрізні пиломатеріали в багатьох випадках – європейської якості.

Через рік – це вже сушені пиломатеріали, через два роки – стругані, через три – вже деталі меблів на експорт, а через п’ять років – з 50% теперішніх пилорам під дерев’яними навісами виростуть меблеві підприємства.

І ми, держава, лісівники повинні створити умови для технологічного виростання таких маленьких приватних і сімейних підприємств, для накопичення ними первинного інвестиційного капіталу, перетворення ними «лісових кредитних ресурсів» на реальні грошові інвестиційні кошти (оскільки під державні кредитні відсотки жодне виробництво розвиватися не в змозі).

Ми всі – і держава, і лісівники, і прості громадяни України, маємо усвідомити, що саме завдяки переробці в цих товарних лісосировинних кредитних ресурсах саме у первинному і швидкому «лісопиляльному» обіговому циклі – в якому (без сушіння), можна зробити навіть 3–4 обороти грошей за місяць (без державної фінансової кредитної допомоги, бо державні кредити сьогодні – це смерть виробництва), малі лісопереробні підприємства зможуть абсолютно легально накопичити первинний інвестиційний капітал, за який вони в майбутньому зможуть придбати сучасне технологічне обладнання, і… тоді почнеться «українська меблева лихоманка».

Але головною потенційною проблемою у цьому конкретному «мільйонно-лісопильному» питанні є екологічна проблема.

І її сутність полягає в тому, що при вивезенні з лісових територій круглого лісу, у його складі вивозять близько 50% відходів деревної біомаси, яку сьогодні в умовах подорожчання природного газу усю використовують для обігрівання будівель в лісових регіонах.

Якщо пиловник вивезуть на завод-гігант, то у всіх регіонах утвориться сумарний дефіцит деревного палива з відходів деревини (для простоти приймемо близьку до істини цифру орієнтовно 50% виходу пиломатеріалів – решта енергетичні відходи), а це півмільйона кубометрів деревних відходів.

За теплотворною здатністю ця кількість деревини замінює 125 млн м3 газу.

Нагадаємо – 4 м3 хвойної і м’яколистяної деревини або 3 м3 твердолистяної деревини за теплотворною здатністю замінюють 1000 м3 природного газу.

Ціна питання – арифметика – «третій клас – друга чверть»

Безперечно, відходи лісопиляння на заводі-мільйоннику не пропадуть. Їх перероблять на високоякісні «білі» пелети європейського стандарту і більшість із них будуть експортовані в Європу. З часом дещо буде продане і в Україні промисловим високотехнологічним котельням.

Але жодна тонна цих пелет не повернеться у місце «свого народження», для обігрівання помешкань тих людей, які живуть у лісових територіальних громадах, де виріс той ліс, з якого зроблені пелети.

Трохи відхилюся від викладу – бо наболіло: при цьому зрозуміймо одну очевидну і парадоксальну річ – ми (Україна) купуємо в Росії (чи Європи – все одно), одну гігакалорію тепла у вигляді газу (в нинішніх цінах) по 1400–1500 грн, а свою гігакалорію тепла у вигляді деревних відходів продаємо на експорт по 300–350 грн, (у вигляді експорту круглого лісу, відходи лісопереробки якого спалюються в країнах імпортерах).

Бізнес по українськи!

І при цьому за імпортний газ ми просто віддаємо валюту з державного бюджету.

А при утворенні тієї ж таки гігакалорії тепла з українських відходів деревообробки, при її продажі в Україні за ринковою «газовою» ціною, тобто за тих же 1400–1500 грн, буде створена нова українська додана вартість, з якої в зведений бюджет та Пенсійний фонд у вигляді податків, нарахувань на зарплату та купівельного зарплатного мультиплікатора – потрапить близько 80% вартості гігакалорії тепла.

Але повертаємося до подальшого викладу перспектив «мільйонної лісопилки».

А далі відбудеться таке.

Дядько, який втратив роботу і не може заплатити за газ, немає де купити деревні відходи, які раніше купував за копійки чи навіть отримував безкоштовно (тільки б вивезли з території) і в якого в хаті мерзнуть діти, не буде сидіти і мерзнути в холодній хатині, а піде в ліс і зрубає на дрова найближче дерево, незважаючи на його ділові якості та природоохоронні властивості, гідрологічний захист та лісівничу катастрофу.

І таких дерев буде зрубано щороку і спалено в сільських грубках саме тих півмільйона кубометрів, які будуть у вигляді потенційних відходів вивезені з лісу на гігантську «мільйонну» автоматизовану лісопилку, на якій будуть працювати близько 50 осіб.

Зрозуміло, що більшість таких дерев буде зрубано нелегально і саме в тих місцях, де їх не можна рубати за екологічними показниками і де шкода для довкілля від нелегальних рубок буде максимальною: поблизу населених пунктів, біля доріг (а дороги біля потічків та річок).

Це, окрім всього іншого, призведе до порушення водного балансу Карпат, який і без того вже на грані катастрофи.

Чи можна це назвати потенційною екологічною катастрофою, чи просто проблемою – покаже час. Але відомо, що поінформовані – означає озброєні.

Тому перед тим, як приймати кінцеве рішення про будівництво в Карпатах «мільйонної лісопилки», треба принаймні глибоко вивчити ситуацію.

Але вже навіть зараз із 100% імовірністю можна стверджувати, що в найближчі десять років будувати «мільйонну лісопилку» в Українських Карпатах екологічно і соціально необґрунтовано, небезпечно і шкідливо.

 

ФІНАНСОВО-КРЕДИТНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Про що б ми не розмірковували, а головним стримувальним фактором розвитку пост-лісового господарювання і деревопереробного виробництва є нереально дороге фінансово-кредитне забезпечення.

Виробничники розуміють – виробництво не може розвиватися і ефективно працювати, якщо кредитні ставки більше 7% річних. Тим більше, інвестувати в нові технології та інновації, фінансувати науку.

Це важливо для всіх виробничих галузей, але деревообробка від дорожнечі кредитів потерпає найбільше. Адже в ній технологічні цикли достатньо тривалі, потребують значних обігових коштів та об’ємів сировини в технологічному циклі – від заготівлі і накопичення на складах круглого лісу та «підсушного» фонду пиломатеріалів до тривалого камерного сушіння, накопичення деталей у виробничому циклі, тривалого циклу якісного оздоблення готової продукції тощо.

Враховуючи прийняття закону про мораторій на експорт необробленої деревини та невідкладну потребу розширення в кілька разів обсягів глибокої переробки деревини, необхідно розробити ефективний механізм цільового кредитування галузей глибокої переробки деревини на європейському процентному рівні кредитних ставок та забезпечити його постійне застосування.

І це головне завдання Національного банку України. І тут мова не лише про лісовий сектор, а про все вітчизняне виробництво!

Усвідомимо, друзі, що економікою держави, реальним сектором виробництва, тобто тим, процесом, де створюється нова вартість, насправді повинен керувати (інструментами грошово-кредитної політики) Національний банк України.

На превеликий жаль, так виглядає, що НБУ на сьогодні цього робити не вміє.

В цьому контексті наведу витяг з однієї з моїх «фінансово-теоретичних праць»: «Грошово-кредитна політика занадто банківська справа, щоб довіряти її політикам, і занадто політична, щоб довіряти її банкірам».

А для держави і суспільства потрібно, щоб багатство створювали на праці, на реальному створенні нової вартості або іншими словами – на виробництві.

Для банкірів політика грошово-кредитних відносин закінчується на рівні грошово-кредитних відносин.

«Чисті» банкіри не заглиблюються (та, напевно, й не повинні це робити) навіть у товарно-грошові відносини, не говорячи вже про товарно-виробничі, виробничо-організаційні, організаційно-кадрові, кадрово-зарплатні, зарплатно-продуктивні, продуктивно-технологічні, постачальницько-збутові чи про комплектацію і кооперацію, маркетинг і менеджмент, мотивацію і кваліфікацію, калькуляцію і амортизацію, ціну праці і створену нею вартість, зарплату, податки тощо.

Годі й казати про їх бажання, а нерідко і вміння, заглиблюватись у поняття предметів праці і засобів праці, об’єктів праці і суб’єктів праці, у сутність, кількість і якість товарно-грошових перетворень шматка залізної руди на шляху її перевтілення в той мерседес, на якому вони їздять.

А все це в кінцевому випадку зводиться до організації купівлі праці від людини, яка, продаючи свою працю, створює реальну ціну тих грошей, якими так віртуозно маніпулюють банкіри, не переймаючись, що головне завдання влади, в тому числі фінансово-банківської, полягає в тому, щоб організувати працю і створити умови, щоб праця кожного громадянина могла бути продана цим громадянином у своїй державі.

І не має жодного значення хто цю працю купить, – сама держава, олігарх, капіталіст, колгосп, приватний підприємець чи навіть громадянин сам від себе, як приватний підприємець, перетворивши її на конкретний товар власного індивідуального виробництва.

Головне, щоб працю купували постійно. Бо її неможливо в натуральному вигляді зберігати на складі чи деінде, оскільки вона, праця, не існує в просторі, а тільки в часі, бо праця – це процес, а не предмет.

Сьогодні неможливо продати «вчорашню» невикористану працю. Тому й необхідно постійно перетворювати працю на нову вартість конкретного товару, який можна зберігати і накопичувати, а продавати тоді, коли з’явиться попит.

Висновок зі сказаного: найреальнішим еквівалентом грошей і їх кількості в обігу в державі, та й у світі загалом, повинно бути не теоретичні розрахунки банкірів чи забаганки урядів, не товарна продукція і навіть не золото, а кількість (і якість) щоденно закуповуваної праці.

І навпаки – кількість грошей в обігу необхідно розраховувати з кількості і якості (а відтак, і ціни) залученої в суспільний обіг праці.

А на практиці про це дуже влучно колись висловився М. Ротшильд (про можливості і обов’язки центрального банку): «Дайте мені керувати грошима країни, і мені не буде різниці, хто створює її закони»

 

ЛІСОВА ЛОГІСТИКА

Одним із найважливіших питань стабільного використання  ресурсного потенціалу лісу є «всепогодний» транспортний доступ до стиглих лісонасаджень.

Всі процеси планування, проектування, обліку та експлуатації будівництва лісових доріг в Україні організаційно, науково, технологічно, фінансово та кадрово вже виведені нами на європейський рівень – а в частині використання геоінформаційних технологій лісового дорожнього будівництва ми навіть працюємо на випередження.

Будівництво лісових доріг в Україні організоване в самопідтримувану систему, яка без бюджетного фінансування дає змогу навіть у теперішні кризові часи будувати щороку не менше  700 км лісових доріг.

Тому  цей напрям необхідно просто підтримувати і виконувати прийняті плани та нормативи, які, зокрема, передбачають будівництво постійними лісокористувачами не менше 1 км лісових доріг на кожні 10 000 м3 заготовленої деревини.

 

Немає простих рішень для вирішення складних питань.

А запитань багато. Головні з них, старі, як світ – «Що?», «Чому?», «Як?», і «Чим»? (яким ресурсом).

Ще, напевно, серед головних – «Для кого?»

Ну і безперечно – «Хто»?

Олексій ПРИСТАЯ

Оригінал: Деревообробник

 

Залишилися питання? Дзвоніть нам за телефоном (096) 525-57-21 або відправте своє повідомлення по електронній пошті chernigivderevprom@gmail.com